Одним із найпомітніших аспектів людей із шизоїдною особистістю є їхнє нехтування загальноприйнятими соціальними очікуваннями. Конформізм і прагнення відповідати нормам не до душі шизоїдним людям незалежно від того, чи перебувають вони в контакті з хворобливою суб'єктивною самотністю. 

Шизоїдне селф намагається перебувати на безпечній дистанції від решти людства. Шизоїдним людям притаманний відсторонений, іронічний і ледь помітно презирливий настрій. Ця тенденція до ізольованої зверхності, ймовірно, бере витоки у відбитті нападів гіперконтролюючого або гіперінтрузивного Іншого. Навіть у найбільш зовні дезорганізованих шизофренічних пацієнтів був помічений якийсь вид навмисної опозиційності, нібито єдиний спосіб зберегти відчуття зв'язності селф - перетворювати на фарс будь-яке загальноприйняте очікування. 

Яким є центральний сензитивний темперамент шизоїдної особистості?

Центральний конституційно сензитивний темперамент шизоїдної особистості помітний від народження. Гостра сензитивність маніфестує від народження, продовжуючись у поведінці, яка відкидає життєвий досвід, що проживається як надто переповнюючий, надто руйнівний, надто інвазивний.

Який тип батьківських стосунків спонукає до розвитку шизоїдної особистості?

Багато шизоїдних людей описували своїх матерів як одночасно холодних і таких, що вторгаються. Для матері холодність може відчуватися, як така, що виходить від дитини. 

Шизоїди часто описуються членами сім'ї як гіперсенситивні й тонкошкірі. 

Деякі діти показують від народження загострену чутливість до світла, звуку, дотику, запахів, рухів та емоційного тону. Почуття, що вони легко будуть перевантажені інвазивними іншими, часто виражається в жаху затоплення, страхах павуків, змій та інших пожирачів.

Їхня адаптація до світу, який гіперстимулює і призводить до агонії, ускладнюється ще й досвідом відкидання і токсичності значущих інших. Більшість шизоїдних пацієнтів згадують, що їхні розгнівані батьки говорили їм, що вони «надто чутливі», «нестерпні», «надто розбірливі», що вони «роблять із мухи слона». Таким чином їхній хворобливий досвід постійно відкидався тими, хто повинен був про них подбати, і хто через свій темперамент, що відрізняється, не міг ідентифікуватися з гострою сенситивністю своєї дитини та часто ставився до неї нетерпляче, озлоблено й навіть презирливо.

Діти розвивають інтерналізоване уявлення про батьків, що дають надію, але відкидають до яких вони відчайдушно прив'язані. Такі батьки часто нездатні до любові або занадто зайняті власними проблемами. Їхні діти нагороджуються, коли не вимагають нічого, і знецінюються та висміюються за вираз залежності та потреби в прив'язаності. Таким чином дитяча картина «хорошої» поведінки спотворена. Дитина вчиться ніколи не вимагати і навіть не бажати любові, тому що це робить батьків більш віддаленими і суворими. Дитина потім може прикривати почуття самотності, порожнечі й того, що з неї насміхаються, фантазіями (часто несвідомими) про свою самодостатність. 

Трагедія шизоїдної дитини в тому, що вона вірить, що деструктивна сила всередині неї - це любов, а не ненависть. Любов пожирає. 

Отже, головна діяльність психіки шизоїдної дитини - у тому, щоб придушити нормальне бажання бути коханим.

Шизоїд має переповнюючу потребу в залежності від об'єкта, але це загрожує втратою себе - цей внутрішній конфлікт, ретельно вивчений у безлічі варіантів та є центром психоаналітичного розуміння структури шизоїдної особистості.

Матеріал підготовано на основі статті McWilliams N. “Some Thoughts about Schizoid Dynamics”. The Psychoanalytic Review, 2006. Vol. 93. No. 1. pp. 1-24. 

(c) Юлія Голопьорова,

Українська асоціація Трансфер-фокусованої психотерапії